Від нових сліз

пішло  вітрогоном 

грім   трохи розбив

злий гін  і  і всім хором

живих   підживив

помимрив  при світлі 

у сонці  щось  є

вловивши з  докорів 

вовчий дощ  йде

зробившись тихішим

скромнішим вогонь

чого ти Миколо

принизив  огонь

хто  дном  догори 

живців   зворожив

в  кориті дригом

нам лихо  нажив

твій пих і твій голос

чого  в  сто колод 

сліз моїх  колос

поки що  як  поп

промокло крило

ото й  з пліч    без волі

високо  кропить

щоб гоїлись   болі

зич  відь  хто цей вій

чи сич  а чи сміх

бо в  поті  облич

розгвінтчали   міф

від нього  говориш  і ниві хороші

бо совість з  вівсом не сіють пороші

дощ злитий до ніг твоїх аж під поріг

під клич і під зойки  розвтілених міст

то  клич до охоти  під  виски солодких

доки  ці хлопці оділи  сорочки

і в  ложці води  не втопили   добро

одні  тільки крихти в  чорнилі    і   зло

цілком  можливо  що втоплять всі сили

і скорчать  обійми  як  злидні просили

під боком  на  личку   похмільні  сиропи

і ніс  божевільної  жмурять жопи

чи  втома болить  чоловіку   неробі

до нових віників ці війни і зводи

отож бо  з дітьми між горби йдуть дуби

там стрінуться очі  причини й журби

під боком  є тільки хліб і сіль –

йди  поговорим  у вічі   біль

щоб  віл  зі злості з річки не вийшов

а лише ревів до тих що  з могили

нас  розтопили  в світлиці і  в хвилі

з живого сміху під  вітер тичини